Російсько-українська економічна війна: "Вставай, страна огромная

Російсько-українська економічна війна: "Вставай, страна огромная!"

Термін "економічна війна" нині не тільки сучасний та актуальний, з усіх боків він ще й видається дуже перспективним. Варто глянути на перспективу наших, тобто українських стосунків з Росією та Сполученими Штатами, і наше майбтнє з обома цими країнами цілком можливо собі уявити в рамках цього визначення.

Економічна війна з Росією, як мені здається, почалася зовсім не з економіки. Так вже повелося, що в основі двох принципових сусідів, а в минулому старшого та молодшого братів, завжди лежала політика. Цього разу Леонід Кучма недооцінив російського прем"єра, а той, в свою чергу вирішив продемонструвати свою силу, граючись енергетичними м"язами.

Динаміка розвитку конфлікту досить стрімка - Путін дав наказ підвищити тарифи на нафту і нафтопродукти, та ввести тарифи на газ. Реакція українського Президента не забарилася - він дав доручення відповідним міністерствам підготувати рішення щодо підвищення плати за транзит російського газу та нафти. Досить різкий крок, якщо врахувати, що Росія фактично є монополістом у поставках енергоносіїв до України, та ще й досить невчасно отримує плату за поставлені нафтопродукти.

Однак, Володимир Путін останнім часом занадто часто нагадував українському керівництву про його борги, і робив він це не лише своїм, поставленим у спецслужбах, голосом. Він постійно доводив погрози практично - виключав об"єднання енергосистем обох країн, залишаючи без електроенергії декілька областей України, скорочував поставки енергоносіїв та ввів мито для українських товарів. Тож конфлікт явно був спровокований. В принципі, Путіна вже давно, з часу президентських виборів, дратувала поведінка Леоніда Кучми, який перед Москвою чомусь літав до Брюсселю, в телефонних розмовах з російським прем"єром підтримував його дії в Чечні, а на заході говорив зовсім інше, і який врешті підняв на кпини створення російсько-білоруського союзу.

Однак Путін, як досвідчений політик, мав би зрозуміти, чому український президент так поводиться, і навіть самому готуватися робити подібні реверанси перед заходом, в надії на кредити. Він же, навпаки, замість танців вирішив пограти в серйозні ігри - продемонструвати свої козирі та кулаки. Власне їх міць та твердість ми вже змогли оцінити під час війни у Чечні. Однак війна закінчується. Російський народ, який весь цей час перебував в екстазі від рішучості та бескомпромісності нового прем"єра, скоро почне вимагати нових видовищ. На роль жертви в ім"я небесних рейтингів Путіна якнайкраще підходить Україна.

Справді, і за газ не хоче платити і постійно кудась орієнтується в західному напрямку, та й навіть прем"єрів в Україні почали за американськими вказівками призначати. Супер держава з таким становищем речей просто так примиритися не може. Але й важкою артилерією діяти ще зарано. А от економічна війна якраз в нагоді стане.

Однак, не варто переоцінювати росіську силу - в сучасному світі залишилася одна супердаржава - США. І їх лояльне ставлення до України може різко змінитися за наступні півроку, коли наше керівництво за всією логікою має оголосити дефолт, тобто неспроможність виплатити запозичені на заході гроші. Наслідки дефолту - річ малоприємна. По-перше, доведеться припинити будь-яку зовнішньоекономічну діяльність, по-друге, по справжньому відчути, що таке економічні санкції у виконанні США.

Тож наразі ми опинилися між двох вогнів, і ці вогні можуть перетворитися на серйозний артобстріл. Будемо сподіватися, що у нового керівництва вистачить політичної волі провести країну крізь цю канонаду, а в нас - терпіння пережити ці часи. Будьмо.



Вікторія Петрова, UA today 27.12.1999 04:57