Десантные корабли проекта 775

И опять тоже пикантное сочетание - балтийский номер, визир на надстройке и кран-балки.

Единственный БДК 775/2 ДКБФ без кранбалок - думаю БДК-43 Минск, 1989 год.

просмотрел фотки всех кораблей 2 серии.никто не подходит

На фото с номером 122 и 127 один и тот же корабль. Кран-балки, визир, отбойники. Вот крупнее, лучше видно.

Указанная конструкция очевидно устанавливалась выборочно - БДК-105 (номера 122 и 127) есть
98, 32, 43 - нет
58 - есть
45 - нет
с 56 и выше стоит на всех

И в сотый раз возвращаясь к фото из Марин Рундшау - БДК-45 по совокупности признаков.
Борт 046 без вооружения с Додмедиа- тоже БДК-45 но отсутствуют кран-балки (может демонтированы вместе с АУ).

БДК "Новочеркасск"
18 февраля 2009 г.

и еще "Новочеркасск"

Интересные ракурсы на БДК-55 и 182.

Глядя под острым углом на левый борт - переднее скругление фальшборта отсутствует.

Еще один северный. Североморск. 21 век. Знакомый прислал, бывший ОСНАЗовец..

По совокупности признаков - БДК-32.

Если предположить что это "исконно" балтийский БДК, то однозначно БДК-43.

Пока инкогнито. Вообще привязка к наличию/отсутствию кран-балок оказалась вещью достаточно ненадёжной - их снимают (иногда по одной) как хотят.

Северный 775/1 после смены бортового типа 4ХХ на новый тип. Возможно CДК-91 или 182.

Тихоокеанский.

Статья по БДК "Костянтин Ольшанський" ВМС Украины, была опубликована в журнале "Морська держава".

Великий десантний корабель "Костянтин Ольшанський"


Водотоннажність (т): 3450/4080. Розміри (м): 112,5х14,9х3,6. Силова установка: дизельна, двовальна, 7000 к.с. Швидкість повного ходу - 18 вузлів, дальність плавання - 3500 миль (16), 6000 миль (12), автономність - 30 діб, екіпаж - 98 чоловік (у т.ч. 17 офіцерів). Озброєння: портативний ЗРК "Стріла-3М", 2x4 57-мм артилерійські установки AK-725 (боєзапас - 1000 снарядів), 2-пускові установки РСЗО "Град". Корабель пристосований для транспортування і постановки мін загородження (всього 92 міни). РЛС МР-103, "Дон", "Позитив". Десантомісткість до 10 середніх танків і 190 десантників з озброєнням або 24 БТР і 170 десантників.

У складі ВМС України є кораблі, чиї далекі походи бойових служб були пов'язані з великим ризиком і героїзмом. А таких кораблів в українському флоті чимало. Форштевні цих кораблів не раз розтинали прозорі води Середземномор'я і бурхливі хвилі Тихого океану. Але є й такі кораблі, чию зброю доводилося застосовувати не тільки проти учбових мішеней, але і по цілях, що їх атакують.
У число таких кораблів по праву входить і великий десантний корабель "Костянтин Ольшанський". За майже двадцятирічне бойове життя на рахунку цього порівняно невеликого корабля були і дії в зоні грузино-абхазького конфлікту, і трансатлантичний похід до берегів Сполучених Штатів Америки, і участь в багатьох міжнародних навчаннях і збір-походах.

Історія проектування

Досвід бойових служб, що одержав широке застосування з кінця 60-х років, все частіше наводив військове керівництво СРСР на думку про необхідність створення кораблів океанської зони, здатних вирішувати поставлені завдання в будь-яких точках земної кулі. Дана концепція розвитку океанського флоту дала великий поштовх для створення нових видів кораблів. Так, нарешті, з'явилися своєрідні гібриди авіаносців і ракетних крейсерів, що іменувались за національною класифікацією того часу як "протичовнові крейсери з авіаційним озброєнням", проте розуміння того, що перехід до нових видів десантно-висадних засобів (тобто нової тактики) є необхідним, так і не відбулося.
Західні країни, враховуючи сумний досвід десантних операцій Другої світової війни, дійшли висновку, що висаджувати морський десант краще всього за допомогою авіації і малих швидкісних барж, які базуються на десантних кораблях-доках. Дане тактичне вирішення одержало назву як "висадка десанту через горизонт", або "вертикальне кільце", де корабель-док виконував лише функцію корабля-носія десантно-висадних засобів і не піддавався прямій дії від зброї супротивника під час проведення десантної операції. Сама ж операція проходила за сценарієм "захоплення повітряним нападом з тилу на всі основні оборонні споруди на березі з подальшою висадкою на цю ділянку узбережжя сил посилення десанту морської піхоти".
У радянському ВМФ розвиток десантних кораблів продовжувався за старими концептуальними поглядами. З одного боку, це було обумовлено другорядністю десантних дій ВМФ на фоні домінування сухопутних концепцій, а з іншого боку - традиційною зневагою і недовір'ям керівництва ВМФ до авіації. Але оскільки роль десантних операцій у Другій світовій війні була великою, а бойова служба на просторах Світового океану з кожним роком ставала тривалішою, потрібними стали кораблі, що були здатні довгий час знаходитися в боєготовності.
Для морської піхоти, яка перебувала на борту, необхідно було не тільки забезпечити нормальні умови відпочинку, але і приміщення для тренувань. Знаходження десантних кораблів на бойовій службі у складі оперативних з'єднань вимагало і підвищення швидкості ходу з 12 - 14 вузлів до 20 вузлів. Це підвищення швидкості вилилося в серйозну інженерну проблему. Необхідно було розробити такі обвідки носового краю, які б задовольняли вимогу істотного зниження опору корпусу руху на великих швидкостях ходу і збереженню досить "тупих" форм носа, необхідного для розміщення пристроїв вивантаження бойової техніки десанту на берег.
Першим десантним кораблем нового покоління у ВМФ СРСР став великий десантний корабель (ВДК) пр.1171 "Тапір" (рис. 1), розроблений Невським ПКБ у середині 60-х років. Головним конструктором цього ВДК був І.І.Кузьмін, головним спостерігачем від ВМФ - капітан 2 рангу А.Н. Бєлінський.
Історія появи даного ВДК вельми цікава. Практично одночасно із замовленням на новий десантний корабель Міністерство морського флоту замовило сухогруз з носовою апареллю (пр.1173), який у воєнний час повинен був перепрофілюватися для потреб військового флоту. Висока складність принципово нового корабля, а також близькість призначення обох проектів, дозволила об'єднати зусилля Морфлоту і ВМФ СРСР.
Новий десантний корабель будувався на базі трейлерного судна, або, простіше кажучи, "лісовоза". В остаточному вигляді він зберіг лише зовнішні контури останнього. Суперечливі вимоги цивільних замовників (висока економічність, використовування всього об'єму трюмів, зручні каюти для екіпажу) і військових (місця для озброєння, підвищена непотоплюваність, велика швидкість, спеціальне устаткування) примусили піти на компроміс. Проектувальники склали чотири варіанти проекту, по можливості врахувавши всі побажання, але безперечний пріоритет віддавався все ж таки військовому призначенню судна.
Результатом передескізного проектування стало те, що замість двигуна з потужністю в 2500 к.с. (задовольняючи "цивільну" сторону проекту) на кораблі вирішили встановити мотори з подвійною потужністю, що дозволяло розвинути швидкість до 16 - 17 вузлів. Дана новина анітрохи не влаштовувала Міністерство морського флоту, де головним пріоритетом, все ж таки, залишався чинник економічності вантажоперевезень, а не швидкість судна. В результаті, подвійного призначення "Тапіра" так і не відбулося, а військові моряки одержали в період з 1966-го по 1975 рік 14 десантних кораблів, у яких недобір в проектній швидкості складав 3 - 4 вузли.
Головним кораблем серії став ВДК-10 "Воронежский комсомолец". У НАТО ці кораблі отримали назву "Alligator", що цілком відповідало зовнішній схожості корабля з цією земноводною рептилією. Тактико-технічні елементи "алігаторів" були такими. Повна водотоннажність складала 4360 т, порожня - 2760 т, дальність плавання - 2000 миль, а при прийомі палива в пально-баластні цистерни дальність плавання збільшувалася до 4800 миль. Двовальна дизельна енергетична установка потужністю 9000 к.с. (два дизелі М-58) забезпечувала, як вже було зауважено, швидкість повного ходу в 17 вузлів. Автономність за запасами провізії була 20 діб. При всіх своїх недоліках це був перший у ВМФ СРСР ВДК, здатний з експедиційним батальйоном морської піхоти на борту нести тривалу бойову службу у віддалених районах.
Як вже зазначалося, основним мотивом появи нових видів кораблів був досвід бойових служб, згідно з яким було встановлено, що ВДК повинен був перевозити один батальйон, середній десантний корабель (СДК) - роту (див. попередній номер "МД"), а малий десантний корабель (МДК) - взвод. Цим вимогам повністю відповідав тільки ВДК пр.1171, але абсолютно не задовольняли СДК пр.770, 771 і 773. З цієї причини в 1968 році за вказівкою головнокомандувача ВМФ адмірала С.Г.Горшкова було видано тактико-технічне завдання на проектування нового СДК проекту 775.
Проектування нового СДК здійснювалося в Польщі, головним конструктором був польський інженер-кораблебудівник О. Висоцький, головним спостерігачем від ВМФ СРСР був спочатку капітан 1 рангу Б.М.Моложожников, потім цивільний фахівець М.І. Рибников, старший представник замовника - інженер Л.В. Луговін. У процесі проектування кораблі були перекласифіковані у ВДК другого рангу (у ВМС України - першого) через значне зростання водотоннажності.
Головний корабель СДК-47 (будівельний №1) пр. 775 був побудований на корабельні "Stocznia Polnocna" ("Північна верф", де начальником був інженер Б. Стандура) в Польщі у 1974 р. Перша серія кораблів, що складалася з 12 СДК, була закінчена в 1978 р. На заході ці кораблі охрестили як "Ropucha I" - так в англійській транскрипції вимовляється слово "жаба". Друга серія з 16 СДК (пр. 775.II або "Ropucha II") була закінчена в 1992 р. Кораблі другої серії відрізнялися іншими РЛС загального виявлення, а з третього корабля і іншими артустановками (однією 76-мм АК-176 і двома 30-мм АК-630 замість двох 57-мм АК-572). Передбачалася і побудова третьої серії пр. 775 спеціально під нові танки Т-80 (у деяких джерелах іменується як "проект 778"), але крах Радянського Союзу перервав будівництво цих кораблів. Головний ВДК цієї серії "Контр-адмірал Грен" був знятий з будування і зданий на металобрухт у 1992 - 1993 роках.
Будування "Рапух" велося за замовленням СРСР виключно для його флоту. Жоден корабель пр. 775 не ввійшов до складу ВМФ держав-союзниць за Варшавським Договором. Винятком можна вважати лише один ВДК, переданий Ємену в 1979 р. зі складу радянських сил, які базувалися в Індійському океані.

ОПИС КОНСТРУКЦІЇ

Проект 775 (рис. 2) є багатопалубним, плоскодонним десантним кораблем океанської зони з півбаком і розвиненою кормовою надбудовою. За конструкцією він відноситься до суден, виконаних за системою "Ro-Ro" - з танковою палубою, яка проходить по всій довжині корабля. Основним призначенням ВДК є прийом з обладнаного або необладнаного берега гусеничної, колісної і будь-якої військово-транспортної техніки і піхотних підрозділів техніки, транспортування їх морем і висадки як на обладнане, так і необладнане узбережжя з малим схилом дна через відкритий носовий пристрій, а також прийому з води, транспортування морем і спуску на воду плаваючої техніки через відкритий носовий або кормовий пристрій. Корабель може використовуватися для постановок мінних загороджень, для доставки гуманітарної допомоги і евакуації населення з небезпечних районів. Крім того, десантний корабель може використовуватися для військових перевезень, забезпечення кораблів і частин флоту в пунктах розосередженого базування.
Як правило, кораблі пр. 775 діють у складі корабельної десантної групи або у складі загону миротворчих сил, але можуть виконувати свої функції самостійно, без кораблів прикриття.
Водотоннажність ВДК пр. 775 складає: стандартна - 3526 т, нормальна - 3779 т, повна - 4016 т, повна з перевантаженням - 4666 т. Найбільша довжина - 112,59 м, ширина - 15,00 м, висота борту на міделі - 8,65м. Висота борту від основної лінії (ОЛ) до верхньої палуби на носовому перпендикулярі - 12,00 м, довжина між перпендикулярами - 105,03 м, висота від ОЛ до топа щогли - 32,3 м, осадка - 3,7 м. Бойовий економічний хід - 12 вузлів. Повний хід - 18 вузлів. Дальність плавання при повних запасах з перевантаженням складає 3820 миль при швидкості ходу 17,77 вузла. Діаметр циркуляції - 1,5 кбт. Інерція (з повного ходу на стоп) - 6 кбт. Екіпаж - 97 чоловік. Автономність корабля - 30 діб.
Запаси для повної водотоннажності: паливо - 470 т, мастило - 43 т, питна вода - 37 т, вода для миття - 60 т, котельна вода - 15 т, продовольство - 14 т. Запаси для повної водотоннажності з перевантаженням: паливо - 760 т, мастило - 46,9 т, питна вода - 85 т, вода для миття - 181 т, вода для котельні - 34 т, продовольство - 20 т.
ВДК може прийняти різні варіанти завантаження: 150 чоловік і 10 танків типу Т-55 з екіпажем 40 чоловік; 12 плаваючих танків ПТ-76 з екіпажем 36 чоловік; підрозділ у складі 3 танків типу Т-55 з екіпажем 12 чоловік, 3 120-мм мінометів, 3 бойових машин типу 2П27, 4 автомобілів ЗіЛ-130, 4 ГАЗ-66 і одного легкового позадорожника ГАЗ-69. Особовий склад десанту - 147 чоловік.
Корабель здатний перевезти вантаж вагою 650 т на відстань 4700 миль і плавати у всіх незамерзаючих морях і океанах без обмежень стану моря і вітру.
Десант розміщується в танковому трюмі (довжина - 95 м, ширина носової частини - 6,5 м, ширина кормової частини - 4,5 м, висота по діаметральній площині - 4,0 м), і може бути висаджений на обладнане, необладнане узбережжя або на плав при стані моря до 4 балів і силі вітру до 5 балів. Особовий склад десанту розміщується в декількох кубриках і 4-місцевих офіцерських каютах.
Висадження десанту здійснюється за допомогою носового висаджуваного пристрою, в який входять носові ворота і апарель, що осідає - вона в похідному положенні знаходиться під стулками воріт і сідає за допомогою гідравлічного приводу. Висадка десанту з неплаваючою технікою може здійснюватися безпосередньо на обладнане або необладнане узбережжя з мінімальним нахилом дна 2 - 3 градуси (в залежності від узагальненої маси прийнятих на корабель вантажів) при глибині броду на ноці сходні не більше 1,2 м.
Наявність носової апарелі і кормових воріт дозволяє з'єднувати декілька суден для створення своєрідного "моста". Габарити входу з носа: ширина - 4,8 м, висота - 5,5 м. Габарити входу з корми: ширина і висота - 5,5 м.

ГОЛОВНА ЕНЕРГЕТИЧНА УСТАНОВКА (ГЕУ) складається з двох дизелів типу 16ZV/40/48, розташованих побортно. Потужність одного двигуна - 9600 к.с. (за іншими даними - 10 500 к.с.) при 500 обертах за хвилину колінчастого валу, які працюють на два весельні гвинти. ГЕУ розміщена ешелонно в двох бортових відсіках. Деякі з кораблів обладнані двома допоміжними рухово-кермовими колонками (ДРКК). Корабельна електростанція складається з трьох дизель-генераторів типу 6АL25/30 GD-800-50-03, потужність кожного складає 940 к.с., або 500 кВт, при 750 обертах за хвилину.

ОЗБРОЄННЯ
Якщо на початку Другої світової війни ще існував своєрідний "розподіл праці" між десантними кораблями і кораблями вогневої підтримки, то вже до її завершення десантні кораблі, одержавши реактивне озброєння, стали більш універсальними і могли самостійно вражати вогневі точки супротивника і висаджувати десант. Ось тому, за концепцією, яка склалася в радянському флоті, десантні кораблі оснащувалися як артилерійським, так і реактивним озброєнням, завдяки якому ВДК або СДК могли здійснювати локальні десантно-висадні операції.
Реактивне озброєння великих десантних кораблів пр. 775 призначене для знищення берегових і морських цілей. Цей комплекс складається з реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) МС-73 "Гроза". Комплекс складається з двох 40-ствольних 122-мм пускових установок. Максимальна дальність стрільби - 21 000 м, інтервал сходу реактивних снарядів - 0,5 сек. Дана РСЗВ, з моменту прийняття її на озброєння і до цього часу, не має світових аналогів і є ефективною зброєю при придушенні берегових укріплень і знищенні живої сили супротивника.
Артилерійське озброєння включає дві спарені 57-мм артилерійські установки АК-725 з дистанційним наведенням. АК-725 призначена для знищення повітряних, морських і берегових цілей. Артустановка АК-725 входить до складу артилерійського комплексу АК-725-МР-103. Управління механізмами наведення дистанційне, від системи приладів управління стрільбою малокаліберної зенітної артилерії ПУС МЗА МР-103. У 1962 р. АК-725 була прийнята на озброєння. Заводське найменування ЗІФ-72. Скорострільність - 120 пострілів за хвилину. Живлення: безперервне стрічкове. Маса патрона - 6,61 кг. Кількість патронів в стрічці на ствол - 550 шт. Кут вертикального наведення від -10 грд до +85 грд. Кут горизонтального наведення ±85 грд. Ствол лейнований. Охолоджування ствола безперервне, водяне, з пропусканням забортної води між оболонкою ствола з лейнером. Маса артустановки - 14 500 кг. Стрільба може вестися в автоматичному режимі і в ручному режимі під управлінням оператора від візирної колонки К-103. Обслуговуючий розрахунок - 2 матроси, які знаходяться при стрільбі поза установкою. Для стрільби використовується штатний постріл з осколково-трасуючим снарядом (призначений для стрільби по повітряних, надводних і берегових неброньованих цілях).
На думку багатьох фахівців, установлення на ВДК пр. 775, та і взагалі прийняття на озброєння ВМФ СРСР артилерійського комплексу АК-725, не можна визнати за вдале через слабкі тактичні характеристики. Тому для посилення вогневої потужності і засобів ППО на ВДК пр. 775.III був встановлений артилерійський комплекс АК-176-МР-123/76, до складу якого входять одна артустановка АК-176, дві артустановки АК-630М і одна система управління стрільбою.

РАДІОТЕХНІЧНЕ ОЗБРОЄННЯ
Корабель обладнаний РЛС виявлення повітряних цілей МР-302, двома навігаційними РЛС МР-212/201 і засобами радіозв'язку. Передбачена установка пасивних систем радіоелектронної боротьби. РЛС МР-302 призначена для виявлення повітряних і надводних цілей на відстані до 100 кілометрів і видачу цілевказання АРЛС МР-103.
НРЛС МР-212/201 призначена для виявлення надводних і низьколетючих цілей на відстані до 64 миль.

ПОБУТОВІ УМОВИ
Крім естетичного "прозахідного" архітектурного дизайну, радянські моряки одержали вельми комфортабельний корабель. Особовий склад розташовується в кубриках, які обладнані всіма необхідними для відпочинку умовами. Офіцерський склад розташований в одно- дво- і чотиримісних каютах, обладнаних вмивальниками, робочими столами. Каюти, бойові пости, житлові приміщення і місця загального користування забезпечені ефективною системою вентиляції і кондиціонування повітря, що створює сприятливі умови перебування на кораблі як у полярних, так і тропічних районах плавання.

"КОСТЯНТИН ОЛЬШАНСЬКИЙ": ІСТОРІЯ СЛУЖБИ

Великий десантний корабель ВДК-56 (будівельний №21) був побудований в 1985 р. в м. Гданськ (Польща) за замовленням ВМФ СРСР і названий на честь командира десанту, який 26 березня 1944 р. висадився в порту м. Миколаєва. 68 відважних десантників впродовж двох днів стримували натиск ворога. Під час бою було знищено близько 700 німецько-фашистських загарбників. Старший лейтенант Костянтин Ольшанський загинув на другий день бою. Всьому складу десанту було присвоєно звання "Герой Радянського Союзу".
З 1985-го по 1996 р. корабель входив до складу Чорноморського флоту і виконував властиві даному класу кораблів задачі: учбові висадки десанту, бойові служби в Середземному морі... Але наприкінці 1993 - на початку 1994 рр. "Костянтин Ольшанський" і ряд інших кораблів Чорноморського флоту Російської Федерації брали участь в евакуації біженців із зони грузино-абхазького конфлікту. За словами корабельного фельдшера ВДК "Костянтин Ольшанський" старшого мічмана Володимира Корпана, під час евакуації на борту корабля знаходилося більше 4 тисяч біженців, серед яких велика кількість мала вогнепальні поранення і перебувала у критичному стані.
Одного разу, під час проведення евакуаційної місії, загін кораблів у складі великих десантних кораблів "Костянтин Ольшанський" і ВДК-69 (пр. 1171) піддалися нападу з боку декількох озброєних катерів абхазьких воєнізованих формувань. Командир "Ольшанського" ухвалив рішення лягти на бойовий курс і застосувати зброю, але малий десантний корабель, який прийшов на допомогу на повітряній подушці МДК-123 (пр. 1232.2 "Зубр"), відігнав нападників, при цьому потопив один з ворожих катерів, застосувавши швидкострільну артилерійську установку АК-630М.
27 березня 1996 р. на кораблі був піднятий прапор Військово-Морських Сил України. За час перебування у ВМС ЗС України ВДК "Костянтин Ольшанський" взяв участь у багатьох флотських заходах:
28.08 - 18.10. 1996 - трансатлантичний перехід до берегів США загону кораблів ВМС України у складі фрегата "Гетьман Сагайдачний" і ВДК "Костянтин Ольшанський" з ротою морської піхоти на борту (командир десанту капітан Ігор Калина). Під час переходу українські кораблі брали участь у військово-морських навчаннях, які проводилися в Середземному морі спільно з кораблями ВМС США, Греції, Туреччини і Італії;
31.10 - 05.11.1997 - участь у навчаннях "Фарватер миру-97" (п. Новоросійськ);
12.11 - 29.11.1997 - діловий візит у Республіку Грузія (п. Поті);
08.10 - 02.11.1998 - міжнародні навчання "Сi бриз-98" (п. Одеса - п.Южний);
30.03 - 23.04.1998 - збір-похід кораблів ВМС ЗС України і ЧФ РФ;
12.07 - 29.08.1998 - міжнародні навчання "Кооператив партнер-98" (п. Констанца, Румунія);
16.08 - 28.08 і 10.1998 - офіційні візити в Республіку Грузія (п. Поті);
17.06 - 01.07.2000 - участь у широкомасштабних міжнародних навчаннях "Кооператив партнер-2000" (п. Одеса);
08.2000 - міжнародні навчання "Козацький степ-2000" (п. Феодосія, мис Опук);
10 - 23.06. 2001 - участь в міжнародних навчаннях "Кооператив партнер-2001" (Грузія, п. Поті);
05.07 - 15.07.2001 - участь в міжнародних навчаннях "Сi бриз-2001" (п. Одеса);
09.2001 - участь у спільному навчанні кораблів ВМС ЗС України і ЧФ РФ (п. Феодосія. мис Опук);
04.2002 - вихід у море і виконання завдань під керівництвом міністра оборони України;
05 - 06. 2002 - участь у міжнародних навчаннях "Сi бриз-2002" (Середземне море);
09.2002 - морська фаза дослідницьких командно-штабних навчань "Форпост-2002" (полігон Чабанка);
02.2003 - виконання державного завдання по транспортуванню акумуляторних батарей для ДПЧ "Запорiжжя", що ремонтується;
18.03.2004 - навчання "Морський щит-2004". Вихід у море і виконання завдань під керівництвом начальника Генерального штабу ЗС України;
05 - 09.08.2004 - офіційний візит у Республіку Болгарія;
21 - 25.09.2004 - участь у збір-поході загону кораблів ВМС ЗС України.
Командири ВДК "Костянтин Ольшанський" Військово-Морських Сил ЗС України:
капітан 2 рангу Савченко Георгій Миколайович - 1996 - 1998 рр.;
капітан 2 рангу Гречухін Олег Валентинович - 1998 - 1999 рр.;
капітан 1 рангу Єлісєєв Сергій Станіславович - 1999 - 2001 рр.;
капітан 2 рангу Деренський Дмитро Георгійович - 2001 - по теперішній час.

ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ПРОЕКТУ
До позитивних якостей кораблів 775 проекту відносяться їх конструктивна простота, мала вартість і економічність в експлуатації, раціональні принципи розміщення десанту, малий склад екіпажу, хороші побутові умови як для членів екіпажу, так і для десанту. Наявність у складі озброєння реактивних установок залпового вогню дає можливість самостійно забезпечувати вогневе прикриття, що робить корабель цілком самостійним при виконанні локальних десантних операцій. Слід позитивно відзначити конструкцію носового і кормового закриття: аварійних ситуацій, тим більше загибелі десантних кораблів радянської і польської побудови, не зареєстровано.
До негативних якостей кораблів пр. 775 першої серії можна віднести їх слабку протикатерну і протиповітряну оборону, хоча цей недолік повною мірою був усунений при проектуванні ВДК пр. 775 другої серії. До "слабких" сторін пр. 775 можна віднести відсутність на ВДК вертолітного майданчика. Але достатньо пригадати те, яка десантна концепція існувала при проектуванні корабля, з якими складнощами здійснювалося освоєння і розвиток морської авіації в цілому, щоб зрозуміти, чому в десантних кораблів радянського ВМФ у 60 - 70-ті роки ХХ століття не було авіаційного озброєння.

Література
1. Апальков Ю., Смоленский В. Боевые корабли мира 1991 - 1992 (Справочник). - Москва: ТОО "Анастасис", 1993.
2. Кузин В.П., Никольский В.И. Военно-Морской Флот СССР 1945 - 1991. - СПб, Историческое Морское Общество, 1996.
3. Осинцев В.В. Артиллерийское вооружение современных российских кораблей. - СПб.: ПТО "Барс", 1994.
4. Павлов А.С. Военные корабли России 2001 г. - Якутск: Сахаполиграфиздат, 2001.
5. Заболоцкий В.П., Костриченко В.В. Корабли и суда Военно-Морских Сил Украины (краткий справочник), 1998.